Гіпофіз людини - головний диригент ендокриних залоз

1. Що таке гіпофіз та за що відповідає?
2. Де знаходиться гіпофіз?
3. Як виглядає гіпофіз?
4. Функції гіпофіза
5. Гормони задньої частки гіпофіза
6. Які дослідження варто пройти для перевірки гіпофіза?
7. Які захворювання характерні для гіпофіза?
8. Як лікують гіпофіз?
9. Висновок

​​​​​​​Організм людини працює злагоджено лише тоді, коли гормональна система функціонує правильно. У її центрі розташований гіпофіз – крихітна, але надзвичайно важлива залоза, від якої залежить баланс у всьому організмі. Гіпофіз часто називають «диригентом» ендокринної системи, адже саме він контролює роботу щитоподібної залози, наднирників, статевих залоз, регулює ріст, обмін речовин, водно-сольовий баланс, репродуктивні процеси та навіть емоційні реакції.

Що таке гіпофіз та за що відповідає?

Гіпофіз – це ендокринна залоза округлої форми, що координує роботу практично всіх інших гормонопродукуючих органів. Саме гіпофіз контролює функції щитоподібної та підшлункової залоз, наднирників, яєчників і яєєчок, процеси росту, обміну речовин і реакцію організму на стрес.

Гіпофіз тісно пов’язаний з гіпоталамусом – ділянкою мозку, що збирає інформацію про стан усього організму. Разом вони формують гіпоталамо-гіпофізарну вісь — головний командний ланцюг ендокринної системи. Ця взаємодія працює за принципом прямого та зворотного зв'язку:

• Гіпоталамус аналізує сигнали від нервової системи та «вирішує», де саме організму потрібне підсилення (стимуляція) функцій, а де, навпаки – їх пригнічення (гальмування).
• Цей баланс реалізується через виділення двох типів регуляторних факторів: статини – команди на припинення або зменшення секреції гормонів і ліберини – команди на запуск та активізацію процесів, які він надсилає гіпофізу.
• Гіпофіз, отримавши таку «команду», виділяє власні гормони, які активують роботу щитоподібної залози, наднирників чи репродуктивної системи.
  ​​​​​​​

Саме злагоджена робота цієї осі дозволяє організму миттєво адаптуватися до голоду, холоду, стресу чи фізичних навантажень..

Гіпофіз – це біологічний конвертер. Він отримує електричні та хімічні імпульси від нервової системи (через гіпоталамус) і перетворює їх на «цифрові» команди для всього тіла у вигляді молекул гормонів. По суті, він є перекладачем з мови нервової системи на мову ендокринної.

Завдяки цьому гіпофіз задає ритм усьому гормональному «оркестру». Якщо узагальнити, за що відповідає гіпофіз, то його робота охоплює:

• секреція соматотропіну регулює ріст і розвиток організму з дитинства до дорослого віку;
• контроль метаболічних процесів, у тому числі регуляції синтезу білків, інтенсивності вуглеводного та жирового обміну;
• пряме керування репродуктивною функцією – овуляцією, синтезом статевих гормонів, сперматогенезом через гонадотропіни (ФСГ та ЛГ);
• активацію стресових механізмів через вплив на наднирники;
• підтримання водного балансу організму прямим шляхом через вазопресин і непрямим через АКТГ і вплив на наднирники;
• безпосереднє забезпечення вироблення молока (пролактин) та його виділення (окситоцин);
• вплив на емоційну та поведінкову реактивність через взаємодію з гіпоталамусом.
  ​​​​​​​

Вплив на організм гіпофізу є дуже широким, адже від його гормональних сигналів залежить робота практично кожної системи.

Де знаходиться гіпофіз?

Гіпофіз – це ендокринна залоза, яка розміщена в районі глибоко всередині черепа, майже в самому центрі голови в спеціальному кістковому заглибленні, яке називається турецьким сідлом. Він знаходиться безпосередньо над клиноподібною пазухою носа і саме такий «прямий доступ» через порожнину носа дозволяє сучасним хірургам проводити надточні операції на залозі без необхідності складних втручань на черепі. Це підкреслює, наскільки важливою та водночас вразливою є локація цього крихітного центру керування.

Гіпофіз займає стратегічно важливе місце одразу під гіпоталамусом, з яким гіпофіз з’єднаний тонкою структурою, що називається ніжкою гіпофіза. Через цю ніжку передаються сигнали, завдяки яким гіпофіз отримує «команди» та керує всією гормональною системою.

З яким відділом головного мозку з’єднаний гіпофіз? Він анатомічно та функціонально об’єднаний з гіпоталамусом. Разом вони формують гіпоталамо-гіпофізарну вісь, що визначає роботу практично всіх ендокринних залоз. Таке розташування пояснює, чому гіпофіз головного мозку настільки впливовий: він фактично є ланкою між нервовою та гормональною системами, перетворюючи нервові сигнали на гормональні реакції, які скеровують роботу всього організму.

Як виглядає гіпофіз?

Хоча його роль колосальна, сам орган дуже маленький. Якщо описати, як виглядає гіпофіз, то це невелике округле утворення, схоже на горошину або мініатюрну квасолину. Він має м’яку консистенцію та рожево-сіруватий колір, характерний для ендокринних тканин.

Довжина гіпофізу близько 10–13 мм, ширина – 6–8 мм, маса – приблизно 0,5 г.

Та попри такі компактні параметри, будова гіпофізу є складною. Орган складається з двох різних за структурою та функціями часток:

• передньої (аденогіпофіз) – більшої та гормонально активної;
• задньої (нейрогіпофіз), яка виконує роль «депо» – пов’язаної з нервовою системою та відповідальної за вивільнення вазопресину та окситоцину, що синтезуються в гіпоталамусі.
  ​​​​​​​

Ця унікальна анатомія гіпофізу дозволяє йому одночасно реагувати на нервові сигнали та забезпечувати точну регуляцію гормональної діяльності. Форма, розміри та структура органа оптимально пристосовані до його функцій, навіть така крихітна залоза може керувати найбільшими процесами в організмі.

Функції гіпофіза

​​​​​​​

Робота гіпофіза забезпечує ріст, обмін речовин, репродуктивну функцію, реакцію на стрес, здатність організму адаптуватися до змін тощо.

1. Регуляція росту та розвитку. Гіпофіз контролює фізичне дозрівання організму, ріст кісток і тканин завдяки секреції соматотропного гормона.
2. Регуляція роботи інших ендокринних залоз. Він виробляє гормони – тропіни, які запускають або пригнічують діяльність щитоподібної залози, наднирників, статевих залоз. Саме через тропіни (наприклад, ТТГ, АКТГ, ФСГ та ЛГ) гіпофіз підтримує стабільність гормонального фону, працюючи за принципом зворотного зв'язку.
3. Контроль репродуктивної системи. Передня частка гіпофіза керує овуляцією, синтезом статевих гормонів, менструальним циклом, сперматогенезом та статевим дозріванням.
4. Запуск біологічної реакції на стрес. Через вплив на наднирники гіпофіз регулює синтез кортизолу – гормону, який керує адаптацією до стресу, рівнем енергії та імунною відповіддю.
5. Регуляція обміну речовин. Гіпофіз координує білковий, вуглеводний та жировий обмін, забезпечуючи рівновагу між накопиченням та витратою енергії. Через гормон росту та регуляцію роботи щитоподібної залози він налаштовує інтенсивність метаболізму відповідно до потреб організму на різних етапах життя.
6. Контроль водного балансу за допомогою двох механізмів. Прямий шлях: задня частка гіпофіза відповідає за вивільнення вазопресину – гормону, який регулює роботу нирок, утримання рідини, рівень гідратації та артеріального тиску. Опосередкований контроль: передня частка гіпофіза виробляє адренокортикотропний гормон (АКТГ), який стимулює наднирники до виділення мінералокортикоїдів. Ці гормони (зокрема альдостерон) регулюють обмін натрію та калію, що критично важливо для утримання рідини в тканинах.
7. Регуляція лактації. Завдяки пролактину (передня частка) гіпофіз відповідає за секрецію (вироблення) молока в тканинах молочної залози. Окситоцин (задня частка): керує виведенням молока. Він змушує м'язові клітини проток скорочуватися, роблячи процес годування можливим. Окрім цього, окситоцин відповідає за формування емоційного зв'язку між матір'ю та дитиною.
   ​​​​​​​

Навіть незначне порушення функції гіпофіза може призвести до змін рівня гормонів у різних органах, що проявляється різними симптомами – від змін ваги до порушень менструального циклу або обміну речовин.

Гормони, що виробляються в передній частці гіпофіза, та їх функції

Передня частка гіпофіза – аденогіпофіз є найбільш гормонально активним відділом цієї залози. Саме тут синтезуються тропні гормони, які координують роботу всіх інших ендокринних органів.

Аденогіпофіз працює як центральний контролер, який приймає сигнали від гіпоталамуса та перетворює їх на гормональні команди. Уявімо ситуацію: ви вийшли на вулицю взимку, і організму потрібно більше енергії, щоб зігрітися.

• мозок фіксує холод і низьку швидкість обміну речовин. Гіпоталамус надсилає «сигнал-запит» – виділяє тиреоліберин;
• аденогіпофіз отримує цей сигнал і «перекладає» його на гормональну мову, виділяючи ТТГ (тиреотропний гормон). ТТГ – це пряма вказівка: «Щитоподібна залозо, працюй активніше!»;
• щитоподібна залоза отримує ТТГ і починає інтенсивно виробляти гормони Т4 та Т3. Обмін речовин прискорюється, організм виділяє більше тепла;
• коли Т4 у крові стає достатньо, аденогіпофіз це «бачить» і припиняє виділяти ТТГ. Система автоматично вимикається, щоб не було перегріву.
  ​​​​​​​

До основних гормонів передньої частки гіпофіза належать:

1. Соматотропний гормон (СТГ, гормон росту) – один з найважливіших гормонів, що відповідає за ріст кісток, м’язів і тканин, формування правильної статури, регуляцію білкового та жирового обміну, а також підтримку рівня глюкози. Надлишок СТГ спричиняє акромегалію або гігантизм, а дефіцит – низький ріст та затримку розвитку.
2. Тиреотропний гормон (ТТГ) – основний регулятор роботи щитоподібної залози. Він стимулює вироблення тироксину (Т4) та трийодтироніну (Т3), від яких залежить швидкість метаболізму, рівень енергії, теплообмін, робота серця та нервової системи.
3. Адренокортикотропний гормон (АКТГ), що впливає на кору наднирників та стимулює синтез кортизолу – головного гормона стресу. АКТГ контролює реакцію організму на стрес, імунні процеси, артеріальний тиск та рівень глюкози в крові. Надлишок АКТГ призводить до хвороби Іценка–Кушинга.
4. Фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), важливий для репродуктивної системи. У жінок контролює дозрівання фолікулів та підготовку до овуляції, а у чоловіків стимулює утворення сперматозоїдів.
5. Лютеїнізуючий гормон (ЛГ), що працює у тісній взаємодії з ФСГ. У жінок відповідає за овуляцію, синтез прогестерону та естрогенів, а у чоловіків стимулює вироблення тестостерону клітинами Лейдіга.
6. Пролактин – гормон, який регулює розвиток молочних залоз, вироблення грудного молока, «материнський інстинкт» після пологів. Підвищений рівень пролактину (гіперпролактинемія) може спричинити безпліддя, порушення циклу та виділення молока поза вагітністю.
7. Ліпотропні гормони – регулюють жировий обмін, розщеплення ліпідів та утворення енергії.
8. Меланоцитостимулюючий гормон (МСГ) впливає на синтез меланіну – пігменту шкіри та бере участь у регуляції апетиту і емоційних реакцій.
   ​​​​​​​

Усі ці гормони гіпофіза формують регуляторний комплекс, який визначає, як працюватимуть інші залози.

Гормони задньої частки гіпофіза

Задня частка гіпофіза (нейрогіпофіз) сама не синтезує гормони, вона лише накопичує та виділяє гормони, які утворюються в гіпоталамусі. До них належать два основні гормони:

1. Вазопресин (антидіуретичний гормон, АДГ), що:

• регулює водний баланс організму, утримує рідину та зменшує кількість сечі;
• підвищує артеріальний тиск, звужуючи судини;
• важливий для підтримки нормальної роботи нирок тощо.
  ​​​​​​​

При дефіциті АДГ може розвинутись нецукровий діабет – стан, коли людина втрачає надто багато рідини через часте сечовиділення.

2. Окситоцин, який:

• стимулює скорочення матки під час пологів;
• сприяє виділенню грудного молока під час годування;
• має важливе значення для емоційної прив’язаності, довіри та формування соціальних зв’язків;
• впливає на зниження стресу.

Які дослідження варто пройти для перевірки гіпофіза?

Відповідно до міжнародних стандартів (наприклад, Clinical Practice Guidelines of the Endocrine Society), обстеження має бути поетапним:

1. Клінічна оцінка та скринінг. Першим кроком є визначення гормональної активності або симптомів мас-ефекту (тиск пухлини на зорові нерви). При підозрі на аденому обов'язковим є дослідження пролактину (найпоширеніший гормонально активний тип пухлин).

При підозрі на акромегалію (надлишок гормону росту) золотим стандартом скринінгу є IGF-1 (ІФР-1), оскільки його рівень стабільний протягом доби, на відміну від СТГ.

2. Оцінка «осей» (гіпофіз + орган-мішень). Міжнародні гайди наполягають на парному вимірюванні гормонів, щоб відрізнити первинну патологію органу від вторинної (гіпофізарної):

• тиреоїдна вісь: ТТГ + вільний Т4;
• гонадна вісь: ЛГ, ФСГ + тестостерон (чоловіки) / естрадіол (жінки);
• адреналова вісь: АКТГ + кортизол (вранці)
  ​​

3. Динамічні функціональні тести. Якщо базові дослідження сумнівні, за протоколами AACE (American Association of Clinical Endocrinology) призначаються тести:

• оральний глюкозотолерантний тест (ОГТТ): для підтвердження акромегалії (глюкоза в нормі має пригнічувати СТГ);
• мала дексаметазонова проба: для діагностики хвороби Іценка-Кушинга.
  ​​​​​​​

4. Візуалізація та інструментальні методи. Тільки після лабораторного підтвердження гормональних відхилень (або при симптомах здавлення):

• МРТ головного мозку з контрастуванням (золотий стандарт): прицільно – ділянка турецького сідла;
• периметрія (огляд офтальмолога): оцінка полів зору, якщо пухлина загрожує зоровому перехресту (хіазмі).
  ​​​​​​​

Оцінка роботи задньої частки гіпофіза потребує особливого підходу, оскільки вазопресин (АДГ) дуже нестабільний у крові. Тому міжнародні протоколи (наприклад, UpToDate та настанови Endocrine Society) рекомендують не пряме вимірювання гормону, а оцінку його ефективності:

1. Осмолярність крові та сечі: це ключовий показник «густини» рідин. Якщо сеча занадто розведена, а кров занадто густа – це пряма ознака дефіциту вазопресину.
2. Рівень натрію (електроліти): вазопресин регулює воду, а вода визначає концентрацію натрію. Різкі коливання натрію вказують на збій у нейрогіпофізі.
3. Тест із сухоїдінням (проба з обмеженням рідини): золотий стандарт для диференціальної діагностики нецукрового діабету. Він дозволяє зрозуміти, чи може гіпофіз концентрувати сечу, коли організму бракує води.
   ​​​​​​​

Якщо є підозра, що пухлина тисне на зорові шляхи, пацієнту додатково проводять перевірку полів зору. Це важливо, адже навіть невеликі порушення з боку гіпофіза можуть впливати на якість зору через близьке розташування залози до зорового перехресту.

Часом ендокринолог може призначити динамічні тести, які показують, як змінюється секреція гормонів у відповідь на стимуляцію або пригнічення. Такі проби використовують для уточнення діагнозу при підозрі на акромегалію, хворобу Іценка-Кушинга, вторинний гіпотиреоз чи інші ендокринні порушення.

Які захворювання характерні для гіпофіза?

Захворювання гіпофіза найчастіше пов’язані або з надмірною секрецією гормонів, або з їх недостатнім виробленням, а також зі структурними утвореннями, які змінюють нормальну функцію цієї залози.

Гіперпролактинемія

Гіперпролактинемія – це стан, при якому рівень пролактину у крові підвищений. Найчастіше вона виникає через аденому гіпофіза – пролактиному, яка стимулює надмірну секрецію гормону. Підвищення пролактину у жінок може призводити до порушень менструального циклу, безпліддя, зниження лібідо, виділення молока з молочних залоз поза вагітністю. У чоловіків можливі зниження тестостерону, еректильна дисфункція, безпліддя.

Хвороба Іценка-Кушинга

Це серйозне ендокринне порушення, зумовлене тим, що гіпофіз виробляє надмірну кількість АКТГ, який стимулює наднирники до надлишкової продукції кортизолу. У результаті може виникнути збільшення маси тіла з відкладенням жиру на животі та обличчі, тонка шкіра, фіолетові стрії, артеріальна гіпертензія, слабкість м’язів, остеопороз. Хвороба потребує постійного спостереження та спеціального лікування.

Нецукровий діабет

Нецукровий діабет розвивається при дефіциті або порушенні дії вазопресину (АДГ) – гормону задньої частки гіпофіза, який контролює баланс рідини в організмі. Втрачається здатність концентрувати сечу, що призводить до дуже сильної спраги та виділення великих об’ємів світлої сечі. Найчастіше стан виникає через ураження гіпофіза чи гіпоталамуса пухлинами, запаленнями, травмами або після операцій.

Аденома гіпофіза

Аденома гіпофіза – найчастіше доброякісне новоутворення, яке може виробляти гормони (активні аденоми) або не продукувати їх зовсім (неактивні аденоми). Вона може спричиняти: • надлишкову секрецію гормонів (наприклад, АКТГ, пролактину, гормону росту); • головний біль, зниження зору через тиск на зоровий перехрест – це місце, де нерви від правого та лівого ока перетинаються на шляху до мозку. Анатомічно цей перехрест розташований безпосередньо над гіпофізом; • порушення функції інших гормонів гіпофіза через стискання здорових тканин. Залежно від розміру пухлини виділяють мікроаденоми (до 10 мм) і макроаденоми (понад 10 мм). Вони можуть як не мати жодних симптомів, так і викликати серйозні гормональні порушення.

Як лікують гіпофіз?

Лікування захворювань гіпофіза залежить від причини порушень – чи йдеться про гормональну дисфункцію, чи про наявність структурного утворення, такого як аденома гіпофіза. Воно завжди індивідуальне, адже гіпофіз пов’язаний з багатьма системами організму, і неправильна стратегія лікування може порушити роботу інших ендокринних залоз. У більшості випадків терапія складається з одного типу лікування або ж їх поєднання.

Вибір методу лікування базується на типі пухлини, її розмірі та гормональній активності. Згідно з настановами Endocrine Society Clinical Practice Guidelines, основними підходами є:

1. Медикаментозне лікування, що призначається при гормонально активних пухлинах або порушеннях секреції гормонів. Пролактиноми зазвичай добре реагують на препарати, що знижують синтез пролактину. При хворобі Іценка-Кушинга використовують засоби, які зменшують вироблення АКТГ або кортизолу, а при нецукровому діабеті призначають аналоги вазопресину. Це дозволяє нормалізувати рівні гормонів та зменшити симптоми без оперативного втручання.
2. Хірургічне лікування, що застосовується при великих аденомах або пухлинах, які тиснуть на зорові нерви, а також у випадках, коли медикаментозна терапія неефективна. Операції найчастіше виконують через носові ходи (транссфеноїдальний доступ), що дозволяє мінімізувати травматичність і прискорити відновлення.
3. Радіотерапія, яка використовується тоді, коли хірургічне втручання неможливе або не дало необхідного результату. Сучасні методи, такі як стереотаксична радіохірургія (наприклад, «Гамма-ніж»), дозволяють діяти конкретно на пухлину, не ушкоджуючи навколишні тканини.
4. Гормональна замісна терапія, що необхідна для пацієнтів, у яких внаслідок хвороби або лікування розвивається дефіцит певних гормонів. Замісні препарати допомагають підтримувати нормальну роботу щитоподібної залози, наднирників, статевих залоз або регулювати водний баланс.
   ​​​​​​​

Зазвичай лікування гіпофіза вимагає довготривалого контролю ендокринолога, регулярної перевірки гормонів та періодичного МРТ.

Висновок

Гіпофіз – головний диригент ендокринної системи, без якого злагоджена робота гормонів була б неможливою. Він керує ростом, репродукцією, обміном речовин, водно-сольовим балансом та реакцією на стрес. Саме тому будь-які порушення його функції відбиваються на роботі всього організму. Вчасна діагностика, регулярний контроль гормонів і правильне лікування дозволяють успішно коригувати більшість захворювань гіпофіза та зберегти здоров'я на довгі роки.

Редакторська група

Мисюра Світлана Володимирівна

Рецензент

Інші новини

11.09.2025

Печінка людини: будова, функції та як перевірити?

25.07.2025

Серце людини

28.05.2025

Жовчний міхур людини