Аутоімунні захворювання

1. Вступ
2. Що таке аутоімунні захворювання?
3. Причини виникнення аутоімунних захворювань
4. Симптоми аутоімунних захворювань
5. Аутоімунні захворювання шкіри
6. Аутоімунні захворювання щитовидної залози
7. Аутоімунні захворювання нервової системи
8. Аутоімунні захворювання сполучної тканини
9. Аутоімунні захворювання печінки
10. Діагностика аутоімунних захворювань
11. Як лікуються аутоімунні захворювання?
12. Аутоімунні захворювання у дітей
13. Дієта та харчування при аутоімунних захворюваннях (Аутоімунний протокол харчування)
14. Профілактика аутоімунних захворювань

Вступ

Аутоімунні захворювання є однією з найскладніших проблем сучасної медицини. Вони виникають тоді, коли імунна система, яка зазвичай захищає організм від шкідливих бактерій, вірусів та інших загроз, починає атакувати власні тканини й органи. Це може призводити до серйозних пошкоджень та хронічних проблем, які часто потребують тривалого лікування.

Що таке аутоімунні захворювання?

Автоімунні захворювання — це стани, при яких імунна система помилково розпізнає власні клітини або тканини організму як чужорідні та починає атакувати їх. Цей процес може призводити до запалення, пошкодження органів і систем та, в деяких випадках, дуже серйозних наслідків для здоров’я.

Як працює імунна система людини? Вона захищає організм від інфекцій, розпізнаючи та знищуючи патогени й аномальні клітини за допомогою вроджених і адаптивних механізмів. Органи імунної системи, такі як лімфатичні вузли, селезінка та кістковий мозок, відіграють основну роль у захисті організму від інфекцій та підтримці імунної відповіді.

Існує понад 80 різних типів аутоімунних хвороб. Деякі з них вражають конкретні органи або тканини (наприклад, цукровий діабет 1 типу уражає підшлункову залозу, а розсіяний склероз – нервову систему), тоді як інші впливають на весь організм, як, наприклад, системний червоний вовчак, який може зачіпати шкіру, суглоби, нирки та інші органи одночасно.

Причини виникнення аутоімунних захворювань

Загальна причина розвитку аутоімунних захворювань невідома, однак є декілька теорій, що пояснюють це явище. Основними чинниками ризику вважаються генетична схильність, екологічні фактори (інфекції, токсини), гормональні зміни та навіть тривалий стрес. Також досить часто аутоімунні захворювання зустрічаються у жінок, що може вказувати на роль гормонів у розвитку цих станів.

Аутоімунні захворювання є хронічними, тобто можуть тривати протягом усього життя пацієнта. Багато з них мають рецидивуючий характер, що означає чергування періодів ремісії (коли симптоми зменшуються або зникають) з періодами загострення (коли симптоми повертаються або стають сильнішими).

Важливо! Алергія та аутоімунні захворювання — це різні стани імунної системи: при алергії імунна система реагує на нешкідливі речовини (алергени), а при аутоімунних захворюваннях атакує власні клітини організму, сприймаючи їх як загрозу.

Симптоми аутоімунних захворювань

Симптоми аутоімунних захворювань можуть бути різноманітними, залежно від того, які органи чи системи уражені. До загальних симптомів належать:

• постійна втома та слабкість, незалежно від кількості відпочинку;
• м’язовий і суглобовий біль, що часто супроводжується набряками та запаленням;
• підвищена температура тіла тривалий час без явних причин;
• шкірні прояви – висипання, почервоніння, випадання волосся;
• проблеми з травленням – діарея, біль у животі;
• неврологічні симптоми – оніміння, м’язова слабкість, проблеми з координацією;
• різке схуднення або набір ваги; збільшення лімфатичних вузлів – ознака запального процесу;
• збільшення лімфатичних вузлів – ознака запального процесу
• порушення функції органів залежно від ураження.
  ​

Такі симптоми часто мають неспецифічний характер, що ускладнює діагностику.

Аутоімунні захворювання шкіри

Аутоімунні захворювання шкіри виникають, коли імунна система починає атакувати здорові клітини, провокуючи різні форми запалення та пошкодження. Список аутоімунних захворювань шкіри досить довгий, проте найпоширенішими є псоріаз і вітиліго.

Псоріаз — це хронічне захворювання, при якому відбувається швидке оновлення клітин шкіри, що призводить до утворення червоних, лускатих плям, найчастіше на ліктях, колінах, голові. Супроводжується свербінням і болем.

Вітиліго характеризується втратою пігменту шкіри через руйнування меланоцитів (клітин, що виробляють меланін). Це призводить до появи білих плям на різних ділянках тіла.

Аутоімунні захворювання щитоподібної залози

Аутоімунні захворювання щитоподібної залози виникають, коли імунна система атакує клітини органу, що порушує вироблення гормонів, важливих для метаболізму та загального функціонування організму.

Одне з найпоширеніших захворювань — аутоімунний тиреоїдит Хашимото. Аутоімунний тиреоїдит – це захворювання, при якому імунна система поступово руйнує щитоподібну залозу, що призводить до аутоімунного гіпотиреозу — зниження рівня гормонів щитоподібної залози. Це може викликати втому, збільшення ваги, сухість шкіри, депресію та проблеми з концентрацією уваги.

Іншим прикладом є хвороба Грейвса, яка, навпаки, призводить до гіпертиреозу — надмірного вироблення гормонів щитоподібної залози. Для захворювання характерні прискорене серцебиття, втрата ваги, дратівливість, тремтіння рук і підвищене потовиділення.

Аутоімунні захворювання нервової системи

Аутоімунні захворювання нервової системи виникають, коли імунна система атакує клітини головного або спинного мозку, а також периферичні нерви, що призводить до різних неврологічних розладів. Одними з найчастіших захворювань цієї групи є аутоімунні енцефаліти, які можуть мати серйозні наслідки для функцій мозку.

Аутоімунний енцефаліт – це запалення мозку, викликане атакою власної імунної системи на нейрони або інші клітини мозку. Це рідкісне, але небезпечне захворювання, яке може розвинутися як самостійно, так і як частина інших системних аутоімунних процесів.

Аутоімунні енцефаліти можуть виникати через декілька причин:

1. Антитіла до нейрональних рецепторів – імунна система виробляє антитіла, які атакують рецептори нейронів. Прикладом такого енцефаліту є енцефаліт, пов’язаний з антитілами до NMDA-рецепторів.
2. Паранеопластичні синдроми – енцефаліти, пов’язані з пухлинами (наприклад, при раку легенів чи яєчників), коли імунна система починає атакувати не лише пухлину, але й мозкову тканину.
3. Постінфекційні реакції – деякі енцефаліти виникають після інфекцій (вірусних або бактеріальних), коли імунна система «переключається» на атаку мозкових клітин.
   ​

До основних симптомів аутоімунних енцефалітів належать:

• психічні розлади – пацієнти можуть відчувати зміни в настрої, депресію, тривогу, агресивну поведінку, галюцинації або параноїдальні думки;
• судоми – частими є епілептичні напади, які можуть бути важкими для контролю;
• порушення пам’яті та когнітивної функції – значне погіршення короткочасної пам’яті, проблеми з концентрацією, мисленням і ухваленням рішень;
• порушення свідомості – аж до коми у важких випадках; рухові розлади – можуть виникати тремор, порушення координації, м’язова слабкість або порушення мови;
• рухові розлади – можуть виникати тремор, порушення координації, м’язова слабкість або порушення мови;
• автономні порушення – зміни у роботі серця, тиску, дихання через ураження мозкових структур, які регулюють автономну нервову систему.

Аутоімунні захворювання сполучної тканини

Аутоімунні захворювання сполучної тканини – це група хвороб, при яких імунна система атакує сполучну тканину, яка забезпечує підтримку й зв’язок між різними органами та системами тіла. Сполучна тканина складається з білків, зокрема колагену та еластину, які утворюють основу шкіри, суглобів, м’язів, кровоносних судин і внутрішніх органів. Пошкодження цієї тканини негативно впливає на багато систем організму одночасно, що робить аутоімунні захворювання сполучної тканини дуже складними.

Найпоширенішими аутоімунними захворюваннями сполучної тканини є:

1. Системний червоний вовчак — хронічне захворювання, яке вражає багато органів, в тому числі шкіру, суглоби, нирки та серце. Пацієнти часто мають характерні висипання на обличчі у вигляді метелика, біль у суглобах та загальну втому.
2. Ревматоїдний артрит — захворювання, що вражає переважно суглоби, викликаючи запалення, біль і скованість. Воно може призвести до деформації суглобів і обмеження рухливості.
3. Дерматоміозит і поліміозит — запалення м’язів (у дерматоміозиті також шкіри), з розвитком м’язової слабкості і висипання.
4. Синдром Шегрена — впливає на залози, що виробляють слину і сльози, викликаючи сухість у роті та очах, а також потенційно уражаючи інші органи.
5. Змішане захворювання сполучної тканини — поєднує симптоми кількох інших захворювань, таких як вовчак і склеродермія, з ознаками запалення суглобів, м’язовою слабкістю та шкірними проявами.

Аутоімунні захворювання печінки

До аутоімунних захворювань печінки належать різні стани, при яких імунна система атакує клітини печінки, що призводить до запалення та ушкодження. Основними з них є аутоімунний гепатит та цироз печінки.

Аутоімунний гепатит — це хронічне запальне захворювання, яке виникає, коли імунна система атакує клітини печінки, призводячи до їх запалення, а якщо не лікувати – до фіброзу та цирозу. До основних симптомів належать втома і загальна слабкість, біль у правому верхньому квадранті живота, жовтяниця (жовтий колір шкіри і слизових оболонок), свербіж шкіри, збільшення печінки (гепатомегалія).

Цироз — це ускладнення, яке може виникнути внаслідок тривалого аутоімунного гепатиту. При цирозі печінка зазнає значних структурних змін, що призводить до порушення її функцій. До основних симптомів цирозу належать втома та загальна слабкість, втрата апетиту та ваги, жовтяниця, набряки в ногах і животі (асцит), порушення згортання крові (можливі синці та кровотечі).

До аутоімунні захворювань кишечника належать такі стани, як хвороба Крона та виразковий коліт, при яких імунна система атакує тканини травного тракту, викликаючи запалення, біль та порушення функції кишечника.

Діагностика аутоімунних захворювань

Діагностика аутоімунних захворювань є комплексним підходом, оскільки симптоми можуть бути схожі на інші хвороби. Перш за все, лікарі проводять дослідження крові для виявлення специфічних аутоантитіл, таких як антинуклеарні антитіла (АНА), що свідчать про наявність аутоімунної активності. Імунограма в ДІЛА — це лабораторне дослідження, яке дозволяє оцінити стан і функцію імунної системи, визначаючи кількість та активність різних типів імунних клітин і антитіл.

Також перевіряються рівні запальних маркерів, таких як С-реактивний білок і швидкість осідання еритроцитів. Додатково можуть проводитися спеціалізовані тести для конкретних захворювань, зокрема ревматоїдного артриту чи вовчака. У деяких випадках застосовуються інструментальні методи діагностики, такі як ультразвук, МРТ або біопсія тканин для визначення ступеня ураження органів.

Як лікуються аутоімунні захворювання?

Лікування аутоімунних захворювань спрямоване на контроль над активністю імунної системи, зменшення запалення та полегшення симптомів. Оскільки ці захворювання зазвичай є хронічними, лікування переважно полягає у підтримці стабільного стану пацієнта і попередженні загострень.

Аутоімунна панель — це набір лабораторних тестів, які допомагають виявити антитіла, пов’язані з різними аутоімунними захворюваннями, для діагностики та моніторингу стану пацієнта.

Основні методи лікування:

1. ​Імуносупресивна терапія – препарати, які пригнічують активність імунної системи, щоб зменшити її атаку на власні клітини. До таких ліків належать кортикостероїди та імуносупресанти.
2. Біологічна терапія – сучасні препарати, які впливають на певні частини імунної системи, блокуючи специфічні білки або клітини, що викликають запалення (наприклад, інгібітори фактору некрозу пухлин).
3. Протизапальні препарати – нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) або більш потужні протизапальні ліки для полегшення симптомів, таких як біль у суглобах або м’язах.
4. Підтримуюча терапія – додаткове лікування, яке допомагає справлятися з наслідками хвороби або побічними ефектами основної терапії. Це можуть бути вітамінні комплекси, фізіотерапія або реабілітація.
   ​

У важких випадках, коли хвороба значно пошкоджує органи (наприклад, печінку чи нирки), може знадобитися трансплантація. Лікування підбирається індивідуально, залежно від типу захворювання, його тяжкості та реакції організму на терапію.

Хто лікує аутоімунні захворювання? Аутоімунні захворювання лікують переважно лікарі-ревматологи, але залежно від конкретного захворювання до лікування можуть залучатися інші фахівці, такі як дерматологи, гастроентерологи, ендокринологи або неврологи.

Аутоімунні захворювання у дітей

Аутоімунні захворювання у дітей виникають, коли імунна система починає атакувати здорові клітини власного організму. Це може вражати різні органи і системи, такі як шкіра, суглоби, печінка або щитоподібна залоза. Хоча аутоімунні захворювання вважаються рідкісними в дитячому віці, вони можуть мати серйозні наслідки для здоров’я дитини.

Найпоширеніші аутоімунні захворювання у дітей є:

1. ​Ювенільний ідіопатичний артрит (ЮІА) — це запальне захворювання суглобів, яке може викликати біль, набряк і порушення рухливості.
2. Цукровий діабет 1-го типу — розвивається, коли імунна система атакує клітини підшлункової залози, що виробляють інсулін та призводить до постійного підвищення рівня цукру в крові.
3. Целіакія — це аутоімунна реакція на глютен, білок, що міститься в пшениці, житі та ячмені, яка пошкоджує слизову оболонку тонкого кишківника.
4. Системний червоний вовчак — хронічне захворювання, яке вражає різні органи і тканини, спричиняючи запалення, біль та порушення функцій органів.

Симптоми можуть бути різноманітними і залежать від конкретного захворювання. Рання діагностика та своєчасне лікування є основними для мінімізації ускладнень і підтримки високої якості життя дитини.

Дієта та харчування при аутоімунних захворюваннях (Аутоімунний протокол харчування) 

Дієта та харчування мають велике значення у контролі аутоімунних захворювань, оскільки певні продукти можуть впливати на запалення в організмі. Одним з ефективних підходів є аутоімунний протокол харчування (AIP), спрямований на зниження запальних процесів і підтримку імунної системи.

Основним елементом AIP є виключення з раціону продуктів, які можуть викликати запалення, таких як зернові, молочні, бобові, цукор та оброблені продукти. Натомість акцент робиться на антиоксидантні та протизапальні продукти: овочі (зокрема зелені та кольорові), фрукти (ягоди, яблука), омега-3 жирні кислоти (жирна риба, насіння), а також здорові олії, такі як кокосова та оливкова. Важливим також є відновлення кишкової мікрофлори через вживання пробіотиків і пребіотиків, які сприяють нормалізації роботи кишечника.

Після певного періоду виключення небажаних продуктів їх поступово вводять назад, щоб визначити, які з них можуть викликати негативні реакції. Дотримання достатньої гідратації, контролю порцій та зменшення стресу є не менш важливими для підтримки загального здоров’я.

Дослідження свідчать, що дотримання аутоімунного протоколу може допомогти зменшити симптоми аутоімунних захворювань, такі як біль у суглобах та втома, сприяючи відновленню організму і зменшенню запалення.

Профілактика аутоімунних захворювань

Профілактика аутоімунних захворювань є важливою для зменшення ризику їх виникнення. Ось кілька основних рекомендацій:

1. Дотримуйтесь збалансованої дієти, багатої на вітаміни і антиоксиданти, та регулярно займайтесь фізичною активністю. Це допомагає зміцнити імунну систему.
2. Більше відпочивайте — методи релаксації, такі як йога і медитація, можуть знизити рівень стресу, що теж може впливати на загострення захворювань.
3. Регулярно відвідуйте лікаря та проходьте лабораторну діагностику. Це допоможе виявити потенційні проблеми на ранніх стадіях.
4. Вакцинуйтесь. Це також допомагає знизити ризик розвитку аутоімунних реакцій.
5. Ідентифікуйте можливі алергени і зменшіть контакти з токсинами
6. Дотримуйтесь якісного сну та не відмовляйтесь від підтримки — достатній відпочинок і турбота близьких також сприяють зміцненню імунної системи.

Загалом, комплексний підхід до здоров’я, що складається з правильного харчування, фізичної активності та регулярного медичного нагляду, може допомогти знизити ризик аутоімунних захворювань.

Редакторська група

Мисюра Світлана Володимирівна

Рецензент

Інші новини

18.11.2024

Тромбоцити: норма, функції та що робити при відхиленнях

24.07.2024

Дієта при панкреатиті: що можна та не можна їсти? + меню на тиждень

05.06.2024

Норма цукру в крові та цукровий діабет