Імунна система і стрес

01.08.2023

Спостереження щодо виникнення певних «типових» імунних станів та захворювань на тлі надмірного та / або тривалого стресорного впливу спонукали медичну спільноту до появи визначення «нейро-ендокрино-імунна система» та пошуку – як саме пов’язані структури організму, що регулюють стрес-реакцію та роботу імунної системи?

Наразі доведено - структури головного мозку, що регулюють діяльність імунної системи, стрес-системи, стрес-лімітуючої системи топічно збігаються. Ключовою регуляторною структурою є гіпоталамус. Ланками імунної системи також є морський коник, мигдалеподібні тіла, пов'язані із холінергійними нейронами базального ядра Мейнерта й перегородки, з Норадреналін (НА)-нейронами блакитного місця, Дофамін (ДА)- нейронами мезолімбічної і нігростріатної систем, з ГАМК-нейронами хвостатого ядра, серотонінергійними нейронами ядер шва. Адренергійна система має прямий вихід на імунну систему завдяки наявності симпатичної іннервації лімфоїдних органів і наявності адренергійних рецепторів на імунокомпетентних клітинах. На імунокомпетентних клітинах наявні рецептори до ацетилхоліну, глюкокортикоїдів, катехоламінів, нейропептидів, до Кортикотропін-рилізинг-гормону (КРГ).

Механізми реакції стрес-системи на імунні подразники.

Відповіді гіпоталамуса й інших відділів стрес-системи на антиген подібні відповідям на стресори: зростає активність ядер гіпоталамуса, нейронами яких продукується КРГ, аргінін-вазопресин і окситоцин, відбувається активація вісі гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози, підвищується рівень НА й ДА у відповідних ядрах та відділах гіпоталамуса, включаються морський коник, мигдалеподібне тіло, блакитне місце.

Механізми реакції імунної системи на стрес-фактори.

Вплив стресу на імунну систему та величину імунної відповіді залежить від трьох основних факторів:

сили стресорного впливу, відповідно-від інтенсивності стрес-реакції і її тривалості;
часу дії стресора з врахуванням фази імунної відповіді;
резистентності організму й/або його імунної системи до стресорного ушкодження.

Помірний стресорний вплив у здорових людей викликає помірну секрецію гормонів і медіаторів стрес-системи, це призводить до посилення неспецифічного протиінфекційного захисту або незначного і швидко минаючого стану зниженої імунореактивності. Значно зросла секреція гормонів і медіаторів стрес-системи пригнічує імунореактивність.

Центральне місце впливу на імунореакцію при стресі займають медіатори стрес-системи КРГ, АКТГ, глюкокортикоїди й катехоламіни.

активація секреції КРГ у гіпоталамусі відбувається під впливом викликаного стресом збудження пришлуночкових ядер, надалі КРГ активує адренергійну ланку стрес-системи мозку та мозковий шар наднирників. У результаті активація викиду адреналіну наднирниками призводить до пригнічення імунної відповіді, під впливом норадреналіну й нейропептиду Y (NPY) на імунокомпетентні органи й клітини (зокрема, селезінка й лімфатичні вузли брижі), пригнічуються утворення антитіл у відповідь на антигени, активність нормальних кілерів та зменшується проліферація макрофагів.
активація секреції КРГ у гіпоталамусі відбувається також під впливом інтерлейкінів, які утворюючись у відповідь на антиген, активують при імунних реакціях вісь гіпоталамус-гіпофіз-надниркові залози, викликаючи активацію секреції КРГ і аргінін-вазопресину (гіпоталамус), АКТГ (гіпофіз), глюкокортикоїдів (наднирники), що пригнічує стимуляторний ефект цитокінів на гіпоталамо-гіпофізарно-адреналову вісь, активність імунокомпетентних клітин, імунно-запальну реакцію.

Підвищують секрецію інтерферонів ІФ-α й ІФ-γ: α- і β-ендорфіни, Met- енкефалін. Можуть індукувати секрецію інтерферонів: ІФ-α й ІФ-γ окситоцин, аргінін-вазопресин, субстанція Р.

Стимулюють функцію клітин, які виробляють антитіла (імуностимулюючий вплив): ацетилхолін, дофамін, гормони гіпоталамуса (аргінін-вазопресин, окситоцин), гормони гіпофіза (гормон росту, тиреотропний гормон), кортикостероїди (у фізіологічних дозах), медіатори стрес-лімітуючих систем: опіоїдні пептиди (ОП β-ендорфін, Leu-енкефалін), ГАМК, субстанція Р.

Глюкокортикоїди: помірне збільшення секреції або фізіологічні дози препаратів сприяють активації імунної відповіді.

Імунодепресивні фактори:

імуносупресорні властивості мають серотонін, адреналін та норадреналін
пригнічують секрецію інтерферонів ІФ-α й ІФ-γ кортикостероїди й АКТГ
гіперпродукція глюкокортикоїдів або введення великих доз ззовні справляє депресивну дію на імунну систему. При сильному стресорному впливі активація осі «гіпоталамус – гіпофіз – надниркові залози» викликає гіперпродукцію глюкокортикоїдів, і це поряд з гіперсекрецією КРГ призводить до імунодепресії.

Сильний тривалий стресорний вплив супроводжується значною активацією стрес-системи, викликає імуносупресію аж до розвитку імунодефіцитного стану, також пригнічує різні ланки імунітету

зменшується реакція бластної трансформації Т-лімфоцитів у відповідь на мітогени
знижується літична активність Т- лімфоцитів і нормальних кілерів стосовно пухлинних клітин-мішеней
знижується вміст імуноглобулінів у крові й рівень так званих нормальних протимікробних антитіл, спостерігається депресія цитотоксичної функції макрофагів

Знання основ взаємодії стрес-реакції та імунної системи, дозволяє лікарю будь-якої спеціальності враховувати ефекти цих чинників, вплив гормонів та медіаторів на стан пацієнта та розробляти індивідуальні схеми ведення пацієнта.

Клінічні приклади:

при надмірному стресорному впливі пригнічення механізму природного протипухлинного захисту є чинником ризику онкологічних захворювань. Лікарю варто звернути особливу увагу на тих пацієнтів, які мають схильність до такого роду захворювань або перебувають в умовах дії онкогенних факторів.
імунодепресивна дія стресу може бути причиною неефективності вакцинації, якщо імунізація проводиться на тлі стресу, позаяк емоційна стресорна напруга може призводити до зниження показників неспецифічного протиінфекційного захисту.
стресорна (дефіцит продукції КРГ при виснаженні) та/або спадково обумовлена знижена активність стрес-системи й неадекватно слабка стрес-реакція призводять до «поломки» диференціювання свого й чужого антигенів і можуть бути причиною розвитку аутоімунних станів, аутоімунних запальних патологій або провокувати й підсилювати ці стани, якщо в організмі вже є дефіцит (наприклад, уроджений) функції цієї системи:
- важкий емоційний стрес може провокувати, наприклад, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, множинний склеро
- експериментальні моделі ревматоїдного артриту, характеризуються зниженою секрецією КРГ і зниженням експресії гена КРГ у гіпоталамусі; у хворих на ревматоїдний артрит знижена реакція гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової осі на стрес-фактори
- на основі вищезгаданих доведених даних, одним із ключових ефективних засобів лікування й профілактики загострення аутоімунних захворювань в практику були введені кортикостероїди.

Джерела

Guidelines for the management of conditions specifically related to stress. WHO. 2013
Біохімія стресу. О. Д. Боярчук Навчальний посібник 2013
Фізіологія. Навчальний посібник. Карвацький І.М. 2021

Інші новини Всі новини