Дерматит (запалення шкіри)

1. Що таке дерматит?
2. Симптоми дерматиту
3. Через що виникає дерматит?
4. Види дерматиту
5. Сучасна діагностика дерматитів
6. Методи лікування дерматиту
7. Профілактичні заходи для запобігання рецидиву дерматиту
8. Часті запитання

Шкіра щодня стикається з десятками подразників – від холодного вітру до синтетичної тканини светра. Зазвичай вона справляється з усім непомітно, проте при порушенні цілісності шкірного бар’єра або надмірній реактивності імунної системи виникають характерні симптоми запалення: почервоніння, свербіж, лущення чи висип. Це і є дерматит – один з найпоширеніших приводів звернення до дерматолога у світі: лише одну з його форм, атопічний дерматит, у 2022 році мали близько 223 мільйонів людей на планеті, а них майже 43 мільйони – діти. Розберемося, що таке дерматит, чому він виникає, які його різновиди існують і як сучасна медицина підходить до діагностики та лікування.

Що таке дерматит?

Дерматит – це загальна назва запальних процесів шкіри, які виникають у відповідь на зовнішні подразники, алергени, порушення роботи імунної системи або внутрішні збої в організмі. Термін походить від грецького «derma» (шкіра) і суфікса «-itis», що позначає запалення. Простими словами, це реакція шкірного покриву, за якої порушується цілісність епідермального бар’єра, з’являється запалення, свербіж і зміна структури шкіри.

Симптоми дерматиту

Симптоми дерматиту відрізняються залежно від форми хвороби, віку та ділянки ураження, однак є певні ознаки, які дозволяють запідозрити запальний процес шкіри. Здебільшого це:

• почервоніння (еритема) та набряк ураженої ділянки;
• свербіж різної інтенсивності – від легкого до нестерпного, що заважає сну;
• сухість, шорсткість, лущення шкіри;
• висипання – папули, везикули (дрібні бульбашки), гнійнички;
• утворення кірочок у гострій фазі;
• потовщення та огрубіння шкіри (ліхеніфікація) при хронічному перебігу;
• локальне підвищення температури шкіри та болючість при дотику.

Зрозуміти, як виглядає дерматит, найпростіше, згадавши почервонілу, лускату ділянку шкіри зі слідами розчухування – саме так найчастіше описують хворобу. Проте зовнішній вигляд суттєво змінюється залежно від місця: дерматит на обличчі зазвичай проявляється менше – легким лущенням і почервонінням навколо носа, брів чи рота, тоді як дерматит на тілі, особливо на згинах ліктів і колін, частіше супроводжується вираженим свербежем і потовщенням шкіри.

Через що виникає дерматит?

Причини запалення шкіри поділяють на кілька великих груп:

1. Генетична схильність. Спадкові мутації, зокрема в гені філагрину, який відповідає за формування шкірного бар’єра, значно підвищують ризик атопічних форм захворювання.
2. Алергічні реакції. Контакт із побутовою хімією, косметикою, металами (нікель, кобальт), латексом чи рослинами може запускати імунну відповідь.
3. Подразнюючі фактори. Тривалий вплив води, миючих засобів, тертя одягу, холодне або сухе повітря пошкоджують поверхневий шар шкіри без участі імунної системи.
4. Мікробний фактор. Надмірне розмноження дріжджоподібних грибів роду Malassezia або бактерій Staphylococcus aureus здатне провокувати або посилювати запалення.
5. Гормональні та метаболічні зміни. Коливання рівня гормонів, ендокринні порушення, ожиріння асоціюються з підвищеним ризиком окремих форм хвороби.
6. Стрес і психоемоційний стан. Нервова система тісно пов’язана зі шкірою через спільне ембріональне походження, тому емоційне напруження здатне провокувати або посилювати загострення.
7. Хронічні захворювання судин. Порушення венозного відтоку в нижніх кінцівках призводить до окремого різновиду запалення шкіри ніг.

Часто хвороба має змішану природу: генетична вразливість бар’єра поєднується із зовнішнім подразником, і саме ця комбінація запускає видиму реакцію.

Види дерматиту

Класифікація видів дерматиту залежить від причини, локалізації та характеру перебігу захворювання.

Атопічний дерматит

Це хронічне запальне захворювання шкіри, тісно пов’язане зі спадковою схильністю до алергії, астми та алергічного риніту. За даними масштабного метааналізу 2024 року, опублікованого в журналі Dermatitis, глобальна поширеність атопічного дерматиту становить 11,1% серед дітей і підлітків та 6,3% серед дорослих, причому найвищі показники спостерігаються у дітей віком від 0 до 5 років. Типова локалізація – обличчя та шкіра голови у немовлят, лікті та коліна у дітей і дорослих. Такий дерматит у дитини нерідко починається ще на першому році життя у вигляді сухості та почервоніння щік, а з часом може поширюватися на інші ділянки тіла.

Контактний дерматит

Виникає внаслідок прямого контакту шкіри з подразником або алергеном і поділяється на іритантний (подразнювальний) та алергічний. За даними наукового огляду, поширеність контактного дерматиту в популяції оцінюється в межах від 1,7% до 9,8%, тоді як серед людей, яким проводили патч-тестування, ознаки контактної алергії виявляють у 15–20% випадків. На контактний дерматит припадає приблизно 90% усіх професійних захворювань шкіри у промислово розвинених країнах – найчастіше страждають перукарі, медичні працівники та особи, чия робота пов’язана з тривалим контактом з водою та хімічними речовинами.

Окремо варто згадати пероральний дерматит – запалення шкіри навколо рота, підборіддя та іноді очей, яке майже завжди пов’язане з тривалим використанням гормональних кремів на обличчі. Поширеність цієї форми разом із суміжним періорбітальним запаленням становить приблизно 3,9–4,8%, а дослідники вказують на чіткий зв’язок між застосуванням топічних кортикостероїдів на обличчі та розвитком цього стану, особливо серед жінок 20–45 років.

Себорейний дерматит

Ця форма розвивається в ділянках шкіри з найбільшою густиною сальних залоз – на волосистій частині голови, обличчі, за вухами та в зоні грудини. Запалення виникає через дріжджоподібний гриб роду Malassezia, який у нормі присутній на шкірі кожної людини, але за певних умов починає активно розмножуватися та провокувати подразнення. Систематичний огляд і метааналіз, що охопив понад 1,2 мільйона учасників зі 121 дослідження, показав: глобальна поширеність себорейного дерматиту становить 4,38%, причому серед дорослих цей показник зростає до 5,64%, тоді як серед новонароджених не перевищує 0,23%. Географічно найвищі рівні захворюваності зафіксовано в Південній Африці (до 8,8%), а найнижчі – в Індії (близько 2,6%).

Найпоширенішим проявом є дерматит на голові: жирна лупа, свербіж і почервоніння шкіри під волоссям, які часто помилково приймають за банальну сухість чи алергію на шампунь. Проте не менш типовий і дерматит на лиці, коли висипання локалізуються на крилах носа, бровях і носогубних складках, надаючи шкірі характерного лущеного, злегка жирного вигляду.

У немовлят себорейний дерматит проявляється у формі так званих «молочних кірочок» на тім’ячку – стан зазвичай минає самостійно протягом перших місяців життя. У дорослих ж захворювання схильне до хронічного хвильового перебігу з періодами загострень, які часто пов’язані зі стресом, холодною порою року чи ослабленням імунітету.

Застійний дерматит (венозний або стаз-дерматит)

Ця форма, відома також як венозна екзема, розвивається не через алергію чи інфекцію, а через порушення відтоку крові у венах нижніх кінцівок. Коли клапани вен ослаблені або пошкоджені, кров застоюється в гомілках, тиск у дрібних судинах підвищується, а рідина та білки просочуються крізь стінки капілярів у навколишні тканини – саме це і запускає запальний процес у шкірі. Захворювання тісно пов’язане з хронічною венозною недостатністю та здебільшого зустрічається в людей старшого віку. Науковий огляд вказує, що застійний дерматит діагностують у 6–7% осіб віком понад 50 років, а серед людей віком понад 70 років ця частка може перевищувати 20%, тобто ризик стійко зростає з кожним прожитим десятиліттям.

Симптоми з’являються поступово: спочатку з’являється набряк гомілок, який посилюється до кінця дня, потім шкіра набуває буруватого чи землистого відтінку через накопичення продуктів розпаду гемоглобіну, стає сухою, лущиться і починає свербіти. Без корекції основної причини – венозної недостатності – застійний дерматит здатний прогресувати до більш серйозних ускладнень: ущільнення підшкірної клітковини (ліподерматосклерозу), приєднання вторинної інфекції та формування трофічних виразок, які довго не загоюються. Тому лікування завжди спрямоване у двох напрямках одночасно: заспокоїти запалену шкіру місцевими засобами та відновити нормальний венозний кровотік за допомогою компресійної терапії, підвищеного положення ніг у стані спокою чи, за показаннями, хірургічної корекції вен.

Ексфоліативний дерматит Ріттера

Дерматит Ріттера або стафілококовий синдром обпеченої шкіри – це гостре та потенційно небезпечне ураження, яке принципово відрізняється від інших форм захворювання: він спричинений не алергією чи подразненням, а дією специфічних токсинів бактерії Staphylococcus aureus. Ці екзотоксини руйнують білок десмоглеїн-1, який відповідає за міцність зв’язків між клітинами верхнього шару епідермісу, у результаті шкіра починає відшаровуватися шарами, немовби після справжнього опіку, звідки й походить назва хвороби.

Хворіють переважно новонароджені та діти до п’яти років із піком захворюваності у 2–3 роки – це пояснюється незрілістю дитячої імунної системи та нирок, які ще не здатні ефективно виводити бактеріальні токсини з організму. За даними наукового дослідження, середньорічна захворюваність у США становить близько 7,67 випадку на мільйон дітей, а серед немовлят віком до двох років сягає 45,1 випадку на мільйон. У дорослих хвороба трапляється вкрай рідко і зазвичай асоціюється з нирковою недостатністю чи ослабленим імунітетом.

Клінічно ексфоліативний дерматит Ріттера починається раптово: підвищується температура тіла, шкіра стає болючою на дотик і набуває яскраво-червоного кольору, немовби обпечена, після чого на поверхні утворюються великі мляві пухирі, які легко розриваються, залишаючи оголені мокнучі ділянки. Характерною ознакою є позитивний симптом Нікольського, коли верхній шар епідермісу зсувається навіть від легкого дотику. Стан вимагає невідкладної госпіталізації, оскільки масштабна втрата шкірного бар’єра загрожує зневодненням і приєднанням вторинної інфекції.

Нейродерматит

​​​​​​​

Хронічний дерматоз, відомий також як простий хронічний лишай, якому властиве замкнене коло «свербіж – розчухування». Постійне механічне подразнення призводить до потовщення та огрубіння шкіри в місцях, які людина звикла розчісувати, а саме на шиї, зап’ястках, гомілках. Психоемоційне напруження та хронічний стрес суттєво посилюють інтенсивність свербежу, тому в лікуванні особливу увагу приділяють і нормалізації психологічного стану.

Сучасна діагностика дерматитів

Діагностика починається з детального огляду лікарем-дерматологом та збору анамнезу – важливо з’ясувати, коли з’явилися симптоми, чи є спадкова схильність до алергії, які косметичні засоби, побутова хімія чи ліки використовує пацієнт. До основних методів діагностики належать:

• дерматоскопія – огляд ураженої ділянки під багаторазовим збільшенням для оцінки структури висипань;
• патч-тести (алергопроби) – золотий стандарт виявлення контактної алергії, коли на шкіру спини на кілька діб наклеюють смужки зі стандартними алергенами;
• лабораторні дослідження крові – загальний аналіз, визначення рівня загального та специфічного імуноглобуліну Е, еозинофілів, що допомагають підтвердити алергічну природу запалення;
• мікроскопічне та культуральне дослідження зішкрібу шкіри – для виключення грибкової чи бактеріальної інфекції;
• біопсія шкіри – у складних або нетипових випадках, коли клінічна картина не дозволяє однозначно визначити форму хвороби;
• дуплексне сканування вен нижніх кінцівок – при підозрі на застійний дерматит.

Лабораторна діагностика дерматитів

Дерматит – це не завжди суто шкірна проблема. Щоб встановити точну причину запалення та підібрати ефективну терапію, лікар-дерматолог може призначити комплексне лабораторне обстеження:

• загальний аналіз крові та IgE загальний – для оцінки рівня запалення та алергічного фону;
• специфічні панелі алергенів – для пошуку конкретних тригерів (при атопічному дерматиті);
• мікробіологічні дослідження (посіви, зішкріби) – для виключення супутньої бактеріальної, грибкової інфекції чи демодекозу;
• оцінку стану ШКТ та печінкові проби (зокрема фекальний зонулін, кальпротектин чи аналіз на гельмінти) – оскільки порушення травлення та кишкового бар’єра нерідко провокують або погіршують перебіг шкірних захворювань.

Методи лікування дерматиту

Універсальної схеми, яка підійшла б для всіх пацієнтів, не існує: лікування дерматиту завжди підбирає лікар індивідуально, з огляду на форму хвороби, вік, місце ураження, стадію запалення та наявність супутніх станів. Проте існує загальна стратегія терапії, заснована на кількох послідовних напрямках:

1. Усунення провокуючого фактора – перший і найважливіший крок, без якого будь-яке лікування дає лише тимчасовий ефект. При контактній формі йдеться про відмову від контакту з виявленим алергеном чи подразником, заміну косметики або побутової хімії; при застійному дерматиті – про корекцію венозної недостатності; при себорейній формі – про контроль факторів, що сприяють розмноженню грибка Malassezia.
2. Відновлення шкірного бар’єра. Регулярне застосування зволожувальних і пом’якшувальних засобів (емолентів) – обов’язкова частина терапії практично всіх форм захворювання. Клінічне дослідження, опубліковане в Journal of the European Academy of Dermatology and Venereology, показало, що самостійне застосування емолента при загостренні атопічного дерматиту достовірно зменшувало вираженість симптомів, свербіж і колонізацію шкіри бактерією Staphylococcus aureus вже за тиждень регулярного використання. Емоленти застосовують і в періоди ремісії – це допомагає подовжити безсимптомний період і знизити частоту загострень.
3. Місцева протизапальна терапія – призначається лікарем з урахуванням локалізації, площі ураження, віку пацієнта та ступеня тяжкості запалення. На ділянках з тонкою чутливою шкірою – обличчі, повіках, шкірних складках – підбір засобів і тривалості курсу вимагає особливої обережності, оскільки безконтрольне тривале застосування здатне спричинити атрофію шкіри чи спровокувати періоральну форму дерматиту.
4. Системна терапія. У випадках поширеного, тяжкого або стійкого до місцевого лікування процесу лікар може розглянути системні протизапальні або імуномодулюючі препарати.
5. Контроль свербежу. Для переривання патологічного циклу «свербіж – розчухування» застосовують системну фармакотерапію. Системні антигістамінні препарати допомагають зменшити алергічний компонент, проте при вираженому нейрогенному свербежу та виражених розладах сну (що особливо характерно для нейродерматиту та атопічного дерматиту) за призначенням лікаря можуть застосовуватися анксіолітики (транквілізатори) або седативні засоби першого покоління. Вони знижують збудливість ЦНС, зменшують інтенсивність нічного свербежу та запобігають травмуванню шкіри під час сну.
6. Лікування супутньої інфекції. За ознак приєднання бактеріальної чи грибкової інфекції при посиленні почервоніння, гнійних виділеннях, неприємному запаху призначають відповідну протимікробну терапію, інакше запальний процес не піддається контролю.
7. Фізіотерапевтичні методи. Фототерапія (ультрафіолетове опромінення певного спектра) застосовується при поширених та хронічних формах, стійких до стандартної місцевої терапії, і проводиться виключно під наглядом лікаря.
8. Компресійна терапія – основа лікування застійного дерматиту: еластичне бинтування або медичний компресійний трикотаж покращують венозний відтік, зменшують набряк і уповільнюють прогресування шкірних змін. За показаннями лікар-флеболог може також розглянути малоінвазивну корекцію венозної недостатності.
9. Психологічна підтримка. При нейродерматиті та хронічних формах, де стрес є одним з головних тригерів, до комплексного підходу лікування також можуть призначатись техніки управління тривожністю, що знижує інтенсивність свербежу та частоту епізодів розчухування.

Важливо! Лікування дерматиту – це майже завжди тривалий, поетапний процес, який вимагає регулярного нагляду лікаря. Самостійне безконтрольне застосування гормональних засобів, особливо на обличчі, здатне не полегшити, а, навпаки, погіршити перебіг хвороби – саме так найчастіше й розвивається періоральна форма запалення.

Профілактичні заходи для запобігання рецидиву дерматиту

Оскільки більшість форм захворювання мають схильність до хронічного перебігу з періодами загострень, профілактика відіграє не менш важливу роль, ніж лікування:

• щоденне зволоження шкіри спеціальними засобами, особливо після водних процедур;
• гіпоалергенні засоби для миття без агресивних поверхнево-активних речовин;
• одяг з натуральних, дихаючих тканин, без тісних синтетичних речей;
• контроль вологості та температури повітря в приміщенні, особливо в опалювальний сезон;
• уникнення відомих алергенів і подразників, виявлених за допомогою патч-тестів;
• своєчасна корекція хронічних станів – венозної недостатності, ендокринних порушень;
• управління рівнем стресу – релаксація, повноцінний сон, помірна фізична активність;
• регулярні огляди в дерматолога для контролю стану шкіри та раннього виявлення загострень.

Часті запитання