Хантавірусна інфекція: симптоми, діагностика та лікування

​​​​​​​

1. Вступ​​​​​​​
2. Що таке хантавірус і чим він небезпечний?
3. Історія відкриття та поширення хантавірусів у світі
4. Симптоми та перші ознаки хантавірусної інфекції
5. Шляхи передачі хантавірусної інфекції
6. Діагностика хантавірусної інфекції
7. Лікування хантавірусної інфекції: сучасні підходи та терапія
8. Профілактика хантавірусної інфекції
9. Питання та відповіді

У квітні–травні 2026 року нідерландське круїзне судно MV Hondius, що вирушило з Ушуаї (Аргентина) і прямувало через Південну Атлантику з зупинками в Антарктиді та на віддалених островах, стало місцем першого в історії кластерного спалаху хантавірусної інфекції на борту морського судна. ВООЗ підтвердила, що збудником є вірус Андес, який є унікальним серед хантавірусів: єдиний відомий штам, здатний до обмеженої передачі від людини до людини за тісного та тривалого контакту. Станом на 10 травня зафіксовано 8 випадків (6 підтверджених і 2 ймовірних), з яких 3 летальних – нідерландська пара та громадянин Німеччини. Ще один пасажир, 69-річний британець, перебував у критичному стані в лікарні Йоганнесбурга.

Загалом на борту перебували 149 осіб із 23 країн, в тому числі 5 українців, зокрема 88 пасажирів і 61 член екіпажу. 10 травня судно прибуло на Тенерифе, де розпочалася евакуація пасажирів під міжнародним медичним контролем.

Вступ

Хантавірусна інфекція – рідкісне, але потенційно небезпечне вірусне захворювання, яке передається людині від гризунів. Попри те, що ця інфекція зустрічається нечасто, вона може призводити до тяжкого ураження легень, нирок і судинної системи. Зараз ця хвороба привернула особливу увагу, адже інформація про зараження та навіть летальні випадки на круїзному лайнері, а також про спалахи захворювання в різних країнах світу змусила хвилюватись багатьох: «це новий коронавірус?». Давайте розбиратись.

Що таке хантавірус і чим він небезпечний?

Хантавірусна інфекція – це група вірусних захворювань, які передаються людині від інфікованих гризунів. Збудником є хантавірус – РНК-вірус з родини Hantaviridae, природними носіями якого є миші, полівки та щури. Самі тварини зазвичай не хворіють, але виділяють вірус з сечею, калом і слиною, забруднюючи навколишнє середовище.

Захворювання здатне вражати дрібні кровоносні судини, нирки, легені та серце. Залежно від типу вірусу, у людини може розвиватися геморагічна гарячка з нирковим синдромом або хантавірусний кардіопульмональний синдром.

Основна небезпека полягає в тому, що після початкових симптомів, схожих на звичайну вірусну інфекцію, стан може швидко погіршитися. У тяжких випадках розвиваються:

• гостра ниркова недостатність;
• різке зниження артеріального тиску;
• набряк легень;
• тяжка дихальна недостатність;
• кровотечі.
  ​​​​​​​

Хоча хантавірус в Україні реєструється нечасто, природні осередки інфекції існують, тому повністю виключати ризик зараження не можна.

За умови своєчасного звернення до лікаря та правильної підтримувальної терапії більшість пацієнтів одужують, але без належної медичної допомоги інфекція може становити серйозну загрозу для життя.

Історія відкриття та поширення хантавірусів у світі

Історія вивчення хантавірусів розпочалася в середині ХХ століття. Під час Корейської війни у 1950–1953 роках серед військових ООН було зафіксовано тисячі випадків загадкового захворювання, яке супроводжувалося високою температурою, крововиливами та гострим ураженням нирок. Цю хворобу назвали корейською геморагічною гарячкою.

У 1976 році південнокорейський учений Хо Ванг Лі встановив зв'язок між захворюванням і польовими мишами, виявивши, що антигени з їхніх легенів реагують з антитілами в сироватці ветеранів війни. У 1978 році вірус було вперше виділено з тканин польової миші Apodemus agrarius, що мешкала поблизу річки Хантан. На честь цієї річки збудник і отримав назву вірус Хантаан. У 1987 році Міжнародний комітет з таксономії вірусів офіційно виділив рід Hantavirus.

Згодом дослідники встановили, що хантавірусна інфекція поширена значно ширше, ніж вважалося раніше. Різні типи хантавірусів були виявлені в Європі, Азії, Північній та Південній Америці. Кожен з них має свого природного носія серед гризунів і спричиняє захворювання з різною тяжкістю перебігу.

У Європі найчастіше реєструються віруси Puumala та Dobrava-Belgrade, які викликають геморагічну гарячку з нирковим синдромом. У США та країнах Латинської Америки найбільшу небезпеку становлять віруси Sin Nombre та Andes, що можуть спричиняти тяжкий хантавірусний кардіопульмональний синдром.

Широку увагу світової медичної спільноти хантавірусна інфекція привернула у 1993 році, коли в регіоні Four Corners у США було зафіксовано спалах тяжкої респіраторної хвороби з високою летальністю. Саме тоді було відкрито вірус Sin Nombre і підтверджено, що хантавіруси – це глобальна природно-осередкова інфекція, а не захворювання, обмежене лише окремими регіонами.

Сьогодні хантавіруси виявляють у більшості країн світу, де мешкають дикі гризуни. Щороку реєструються тисячі випадків захворювання, особливо в країнах Європи та Азії. У Фінляндії, Швеції, Німеччині, Китаї та Південній Кореї ця інфекція залишається важливою проблемою громадського здоров'я.

Симптоми та перші ознаки хантавірусної інфекції

Хантавіруси спричиняють два основні клінічні синдроми, що відрізняються за географічним поширенням та органом-мішенню: геморагічну гарячку з нирковим синдромом (ГГНС), характерну для Євразії, та хантавірусний легеневий синдром (ХЛС), поширений у Північній і Південній Америці.

Інкубаційний період і перші прояви

Симптоми зазвичай з'являються через 1–8 тижнів після контакту з гризунами, їхніми виділеннями або слиною, причому більшість випадків розвивається впродовж 2–4 тижнів. Саме тривалий інкубаційний період є одним з головних чинників, що ускладнює своєчасну діагностику: людина часто не пов'язує початок хвороби з контактом, що стався кілька тижнів тому. І саме через цей тривалий інкубаційний період пасажири MV Hondius розвезли вірус по різних країнах ще до появи симптомів.

Геморагічна гарячка з нирковим синдромом (ГГНС)

ГГНС розвивається у п'ять послідовних клінічних стадій: гарячкова (токсична), гіпотензивна, олігурична (зниження діурезу), діуретична (відновлення сечовиділення) та стадія одужання. До ранніх симптомів належать головний біль, біль у попереку, нудота, блювання, діарея, поява петехій на шкірі, а також ниркові прояви – протеїнурія та гематурія.

Також можуть спостерігатися почервоніння обличчя, запалення кон'юнктиви та висипання на шкірі. Тяжкість перебігу суттєво залежить від конкретного збудника: інфекції, спричинені вірусами Хантаан та Добрава, зазвичай мають тяжкий перебіг із летальністю 5–15%, тоді як інфекції, викликані вірусами Сеул, Саарема та Пуумала, перебігають помірно і летальність при них не перевищує 1%. Повне одужання може тривати від кількох тижнів до кількох місяців.

Вірус Андес (Andes orthohantavirus, ANDV) – це найнебезпечніший штам серед усіх відомих хантавірусів, і він суттєво відрізняється від своїх «родичів». На відміну від усіх інших хантавірусів, вірус Андес – єдиний підтверджений випадок хантавірусу, здатного передаватися від людини до людини. Утім, така передача відбувається лише при дуже тісному та тривалому контакті (спільний сон, перебування в одному приміщенні тижнями) – стійкого поширення в громаді не зафіксовано. Природний резервуар – довгохвостий рисовий хом'як, ендемічний для Аргентини, Чилі, Болівії та Бразилії.

Вірус Андес спричиняє хантавірусний кардіопульмональний синдром (ХКПС/HPS), а не ниркову недостатність, як, наприклад, вірус Хантаан. Рівень летальності при вірусі Андес становить близько 40%, за деякими оцінками – до 50%. Це значно вище, ніж у будь-якого з «ниркових» штамів (Хантаан, Пуумала, Сеул).

Хантавірусний легеневий синдром (ХЛС)

Пізні симптоми ХЛС з'являються через 4–10 днів після початкової фази хвороби. За даними CDC, спочатку виникають грипоподібні прояви з гарячкою, болем у м'язах, головним болем та задишкою, а також зниженням кількості тромбоцитів. Потім настає кардіопульмональна фаза з порушенням серцевого ритму та прогресуючою дихальною недостатністю.

Незважаючи на належну медичну допомогу, летальність при ХЛС сягає 40%, а це значно вищий показник, ніж при ГГНС. Лікування є виключно підтримуючим: специфічної противірусної терапії не існує. Відновлення: у тих, хто вижив, – тривале; можливі хронічні наслідки для органів.

Специфічного лікування та вакцини не існує – терапія виключно симптоматична; у тяжких випадках пацієнта переводять на штучну вентиляцію легень або діаліз.

Головна складність ранньої діагностики хантавірусної інфекції полягає в неспецифічності початкових симптомів. На ранній стадії обидва синдроми клінічно нагадують грип: гарячка, втома та виражений біль у м'язах – переважно у стегнах, стегнових суглобах, спині та плечах. Відмінні ознаки з'являються пізніше: раптова задишка при ХЛС або ниркові порушення і кровотечі при ГГНС.

Тому при будь-яких підозрілих симптомах після перебування в природних осередках, прибиранні комор, сараїв або дачних приміщень варто обов'язково повідомляти лікаря про можливий контакт з гризунами.

Шляхи передачі хантавірусної інфекції

Передача хантавірусу людині відбувається переважно шляхом вдихання аерозолю, що містить вірусні частинкиу висохлих виділеннях природно інфікованих гризунів. Вірус легко потрапляє у повітря в замкнених приміщеннях, якщо цьому посприяли самі гризуни або людина під час прибирання чи використання пилососа.

Важливо розуміти, що хантавірус не передається повітряно-крапельним шляхом у звичному розумінні. Під час кашлю, чхання чи розмови зараженої людини вірус не розповсюджується – на відміну від грипу, кору чи COVID-19. Для інфікування необхідне пряме вдихання аерозольних частинок з сечі, калу або слини гризунів, що утворюються, наприклад, під час підмітання, розкопування нір чи порушення гнізд мишей. Сам вірус зберігається на поверхнях лише кілька годин – кілька днів залежно від умов (температури, вологості, наявності УФ-освітлення).

Щодо вірусу Андес і передачі від людини до людини – тут механізм ще не до кінця вивчений, але поточні дані вказують на дуже тісний та тривалий контакт: спільний сон, перебування в одному закритому приміщенні протягом тижнів. Звичайна розмова чи перебування поруч у громадському місці вважається безпечним.

Це принципово відрізняє хантавірус від класичних респіраторних патогенів і пояснює, чому ВООЗ оцінює ризик масового поширення як низький, незважаючи на унікальну здатність вірусу Андес до обмеженої міжлюдської передачі.

Вірус також може потрапити в організм через порізи та подряпини на шкірі або через слизову оболонку очей. Укус гризуна як шлях передачі зустрічається вкрай рідко. Зараження можливе ще й через вживання забрудненої їжі або дотик до забрудненого предмета з подальшим торканням рота.

Оскільки хантавіруси переносять гризуни, зараження людей найчастіше відбувається там, де люди та гризуни перебувають поруч, насамперед, у сільській місцевості та агросередовищі. Ризик становить також прибирання комор, сараїв і дачних будинків, де могли гніздитися миші чи щури. Вірус може зберігатися у навколишньому середовищі кілька тижнів, що підвищує ризик передачі.

Передача від людини до людини

Вірус Андес є єдиним відомим типом хантавірусу, здатним передаватися від людини до людини, і така передача зазвичай обмежується тісним контактом з хворим. Вірус не передається при звичайних соціальних контактах – у громадських місцях, магазинах, на роботі чи в школі. У рідкісних випадках, коли людина інфікувалася від іншої людини, а не від гризуна, йшлося про тривалий і тісний контакт: спільне проживання або тривале сусідство в літаку далекого рейсу. Саме ця властивість вірусу Андес стала основним чинником, що визначив особливу небезпеку спалаху на борту судна MV Hondius у 2026 році та привернув увагу міжнародних органів охорони здоров'я.

Важливою особливістю хантавірусів є те, що їхні природні хазяї – гризуни не хворіють. Це робить їх ідеальним і непомітним резервуаром збудника, виявити який без спеціального лабораторного дослідження неможливо.

Діагностика хантавірусної інфекції

Діагностика хантавірусної інфекції може бути складною, оскільки її перші прояви часто нагадують грип, COVID-19, лептоспіроз, гострі кишкові інфекції або інші вірусні захворювання. Саме тому для встановлення правильного діагнозу лікар оцінює не лише симптоми, а й обставини, за яких могло відбутися зараження.

Складність діагностики хантавірусної інфекції полягає саме в тому, що між контактом із потенційним джерелом і появою симптомів минає від 1 до 8 тижнів. Пацієнт, як правило, не пов'язує нинішній стан із прибиранням дачі чи підвалу, яке робив місяць тому. Тому лікар повинен активно розпитувати про такі епізоди – це не інформація, яку хворий зазвичай повідомляє самостійно.

Ключові питання, які варто поставити:

• Чи прибирали нежилі приміщення (підвал, горище, сарай, дача) протягом останніх 1–2 місяців?
• Чи були сліди гризунів – посліду, гнізд, слідів погризів?
• Чи працювали в полі, лісі, на садовій ділянці?
• Чи перебували в приміщеннях із застійним повітрям і видимими забрудненнями?
  ​​​​​​​

Саме цілеспрямований епідеміологічний анамнез, а не спонтанна розповідь пацієнта, є ключем до своєчасної діагностики – ще до отримання результатів серологічних тестів.

Першим етапом обстеження зазвичай є загальноклінічні аналізи крові та сечі. Для хантавірусної інфекції характерними можуть бути: зниження рівня тромбоцитів, підвищення гематокриту, ознаки запалення, поява білка або крові в сечі, а також підвищення рівня креатиніну та сечовини, що свідчить про ураження нирок.

Для підтвердження діагнозу використовують специфічні лабораторні методи. Найчастіше визначають антитіла класу IgM та IgG до хантавірусів методом імуноферментного аналізу. Наявність IgM свідчить про гостру інфекцію, тоді як IgG можуть вказувати на перенесене захворювання або пізнішу стадію інфекційного процесу.

У деяких випадках застосовується полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка дозволяє виявити генетичний матеріал вірусу в крові. Цей метод є найбільш інформативним на ранніх етапах захворювання.

За потреби лікар може призначити додаткові дослідження для оцінки функції внутрішніх органів, зокрема біохімічний аналіз крові, коагулограму, рентгенографію або комп'ютерну томографію органів грудної клітки, якщо є ознаки ураження легень.

Своєчасне виявлення інфекції дає змогу швидко розпочати лікування, оцінити ризик ускладнень і забезпечити необхідний медичний нагляд.

Лікування хантавірусної інфекції: сучасні підходи та терапія

Головна клінічна проблема хантавірусної інфекції полягає в тому, що жодного схваленого специфічного противірусного препарату на сьогодні не існує. Затвердженого противірусного засобу для лікування хантавірусних інфекцій немає, а терапія є переважно симптоматичною. Дослідження тривають у напрямках противірусних препаратів, імунотерапії та вакцинних кандидатів.

Підтримувальна терапія при ХЛС

При хантавірусному легеневому синдромі основу лікування становить інтенсивна підтримувальна терапія. Сюди належить госпіталізація до відділення інтенсивної терапії, оксигенотерапія, моніторинг дихання та серцевої діяльності, а в тяжких випадках – механічну вентиляцію легень і гемофільтрацію.

Особливе місце посідає екстракорпоральна мембранна оксигенація (ЕКМО). Застосування ЕКМО за перших ознак декомпенсації забезпечує виживаність на рівні 80% навіть при кардіопульмональному колапсі.

Підтримувальна терапія при ГГНС

При геморагічній гарячці з нирковим синдромом лікування спрямоване на корекцію ниркової функції. Підтримувальна терапія складається зі стабілізації артеріального тиску за допомогою інфузій електролітів і регідратації, а також діалізу при уремії. У тяжких випадках з гострим респіраторним дистрес-синдромом і тяжким гострим ураженням нирок може знадобитися механічна вентиляція та безперервна замісна ниркова терапія. Одужання зазвичай настає впродовж 3–6 тижнів, але може тривати до 6 місяців.

Жодного ліцензованого лікування або вакцини проти хантавірусної інфекції у світі наразі не існує. Єдиним винятком є регіональна практика в Азії: вакцина «Хантавакс» застосовується в Азії з 1990-х років і вважається ефективною для зниження захворюваності на нові випадки. Розробка вакцин з ширшим географічним охопленням залишається одним із пріоритетів міжнародної вірусологічної науки.

Профілактика хантавірусної інфекції

Оскільки специфічного лікування хантавірусної інфекції не існує, профілактика залишається єдиним надійним засобом захисту.

Речник Центру громадського здоров'я (ЦГЗ) Микола Ганіч заявив, що в Україні щороку фіксують кілька десятків випадків хантавірусної інфекції, але передається вона виключно від гризунів до людини, а не від людини до людини. МОЗ нагадало про стандарти і протоколи, затверджені у 2021–2026 роках, специфічного лікування та вакцини від хантавірусу не існує.

Офіційні рекомендації для населення:

Захист житла та приміщень

Найкращий спосіб захистити себе – не допускати гризунів до житла: закривати будь-які щілини та отвори в будинку, зберігати продукти у герметичній тарі та прибирати сміття в щільні контейнери з кришками. Варто також підстригати кущі та рослинність навколо будинку, щоб гризуни мали менше місць для укриття. Зовнішня територія має бути охайною: речі зберігати на висоті від землі, зменшувати безлад і надійно закривати сміттєві баки.

Безпечне прибирання в зонах ризику

Особливу небезпеку становить прибирання приміщень, де могли мешкати гризуни, – комор, сараїв, дачних будинків, підвалів. При прибиранні послідів гризунів необхідно вдягати рукавички, зволожувати забруднені поверхні дезінфікуючим розчином і витримати п'ять хвилин перед тим, як збирати їх паперовими рушниками, які потім безпечно утилізують. Сухе підмітання та використання пилососа без відповідного захисту категорично не рекомендуються, оскільки саме це підіймає вірусні частинки в повітря. При роботі в забруднених зонах необхідно використовувати засоби індивідуального захисту: респіратор, рукавички, довгі рукави та штани.

Профілактика в медичних закладах

У медичних закладах повинні дотримуватися стандартні запобіжні заходи: гігієна рук, дезінфекція навколишнього середовища та безпечне поводження з кров'ю та біологічними рідинами. При підозрі або підтвердженні хантавірусної інфекції додатково застосовуються передавальні запобіжні заходи, а при процедурах, що генерують аерозолі, – засоби захисту від повітряно-крапельної передачі.

Суттєвим обмеженням сучасної профілактики залишається відсутність загальнодоступної вакцини. Це означає, що в більшості країн світу, зокрема в Україні, єдиним реальним інструментом захисту лишаються нефармакологічні заходи – дотримання правил гігієни та інформованість населення.

Міжнародна реакція на ситуацію з круїзним судном MV Hondius

ВООЗ оцінює глобальний ризик для населення як низький, проте активувала механізм реагування за Міжнародними медико-санітарними правилами. Ведеться координація з Кабо-Верде, Нідерландами, Іспанією, ПАР, Великою Британією та ECDC.

​​​​​​​Головна санітарна інспекція Польщі підтвердила ізоляцію однієї особи, яка мала контакт із пасажиркою MV Hondius. Людина не має симптомів, карантин триватиме 7 днів.

В Україні ситуація залишається під моніторингом, але ризик масового поширення оцінюється як низький, оскільки штам Андес є ендемічним для Південної Америки, а не для Європи чи України.

Питання та відповіді

Як передається хантавірус?
Хантавірус передається переважно при вдиханні пилу, забрудненого сечею, калом або слиною інфікованих гризунів. Рідше зараження можливе через укуси гризунів, пошкоджену шкіру або забруднену їжу та воду.

Чи може стати хантавірус новою епідемією?
Ймовірність масштабної епідемії невисока, оскільки більшість типів хантавірусу не передаються від людини до людини. Захворювання виникає переважно у поодиноких випадках або локальних спалахах, пов'язаних із контактом з гризунами.

Як можна заразитись хантавірусом?
Найчастіше люди заражаються під час прибирання дач, сараїв, підвалів або інших приміщень, де є сліди перебування мишей чи щурів. Ризик також зростає під час роботи в полі, у лісі, на фермах або під час туристичних походів.