гаряча лінія для пацієнтів
icon
0 800 217 887
7:00 - 20:00
Консультація лікаря для пацієнтів
icon
0 800 219 696
7:00 - 20:00
гаряча лінія для лікарів
icon
0 800 752 180
7:00 - 20:00
Багатоканальний телефон для мешканців міста Київ

Дифтерія. Про головні загрози та шляхи захисту

22.10.2019
Фото - Дифтерія. Про головні загрози та шляхи захисту
 
За статистикою, з тисячі хворих на кір помирає одна людина. При дифтерії фіксують від 50 до 100 смертей на тисячу інфікованих.  Наслідки можливого спалаху дифтерії в Україні можуть бути набагато серйознішими, ніж ті, що зараз спостерігаються у випадку з кором. 
 
Дифтерія до ХХ сторіччя була основною причиною хвороби і смерті серед дітей  США та Великої Британії. Проте в цих країнах дифтерію побороли майже півстоліття тому. Після впровадження обов’язкової вакцинації кількість випадків хвороби наблизився до нуля. У період між 2004 і 2017 роками державні відділи охорони здоров'я повідомили про 2 випадки дифтерії в США.
 
В Україні востаннє епідемія дифтерії була в 90-х роках ХХ сторіччя. Тоді через низьке охоплення дітей вакцинацією та відсутність ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тисяч людей, 696 із них померли.
 
Хворіють на дифтерію нещеплені або неправильно щеплені особи. Захворювання може протікати у вигляді спалахів та спорадичних випадків - це залежить від рівня колективного імунітету. Як окремий вид інфекційного процесу виділяють бактеріоносійство Corynebacterium diphtheriae.
 
Дифтерія передається повітряно-крапельним шляхом. Факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, в результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
 
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/або непрохідності дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Прояви дифтерії:

  • біль у горлі;
  • підвищена температура, лихоманка;
  • набряк слизової оболонки ротоглотки;
  • наліт на мигдалинах сірого кольору; 
  • осиплість голосу;
  • набряк шиї;
  • збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
     
 
Ускладнення від дифтерії пов’язані з дією дифтерійного токсину на серце, нирки, наднирники, нервову систему та можуть включати:
 
  • блокування дихальних шляхів;
  • інфекційно-токсичний шок;
  • пошкодження серцевого м'яза (міокардит);
  • ураження нервової системи;
  • тяжкі ураження нирок;
  • дихальну недостатність або пневмонію.
 
 
Важливо своєчасно діагностувати хворобу. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на ангіну та інфекційний мононуклеоз. Якщо ви помітили в себе або рідних такі ознаки, не легковажте і не списуйте все на звичайну застуду, а негайно зверніться до лікаря. Що раніше встановлений діагноз, то вищі шанси на одужання.  
 

Діагностика:

 
      1. Перед тим, як вакцинуватися, доречно пройти обстеження Дифтерія, Corynebacterium diphteriae, антитіла до дифтерійн. анатоксину IgG. Це дослідження є маркером імунної пам’яті у вакцинованих людей і тих, що хворіли на дифтерію.
 
      2. Бактеріологічний посів матеріалу із мигдалин на дифтерію + антибіотикограма – це дослідження є маркером інфікування Коринебактерією і підтверджує діагноз дифтерії.
 
Рекомендовано:
 
  • Щоб підтвердити діагноз «дифтерія»;
  • З метою диференційної діагностики захворювань зі схожою симптоматикою (наприклад, ангіни різної етіології, заглоткові абсцеси, бронхіальна астма, інфекційний мононуклеоз, гострий ларинготрахеїт, епіглотит);
  • Для контролю за ефективністю лікування антибіотиками.
 
      3. Бактеріологічний посів матеріалу із носа на дифтерію + антибіотикограма – дослідження, що також здатне підтвердити діагноз дифтерії. Виконується у разі виникнення підозри на дифтерію носа, а саме наявності характерних клінічних ознак:
 
  • Патологічні виділення з носа (гнійні або з домішками крові);
  • Якщо під час огляду виявлено фібринозні нальоти, виразки на слизовій оболонці носа. Часто ці нальоти знімаються у вигляді плівкових лоскутів;
  • Подразнення шкіри навколо носа, наявність лущень і скоринок, ускладнене носове дихання. 

Дослідження дозволяє:
 
  • підтвердити діагноз дифтерії;
  • провести диференційну діагностику з такими захворюваннями, як сикоз носа (гнійне захворювання, що спричиняється здебільшого стафілококом), фолікуліт входу в ніс, гематоми і абсцеси перегородки носа, синехії (сполучнотканинні перегородки в носовій порожнині), озена (гнійне захворювання порожнини носа, що характеризується присутнім зловонним запахом з носа), носові кровотечі;
  • здійснити контроль за якістю проведено лікування антибіотиками.

Диференційна діагностика дифтерії полягає у виключенні діагнозів, симптоми яких ймовірно подібні з проявами дифтерії.
 
  • Стороннє тіло в дихальних шляхах
  • Інфекційний мононуклеоз
  • Абсцеси горла
  • Кандидоз ротової порожнини та стравоходу
 

Лікування

 
Хворих на дифтерію лікують виключно в умовах інфекційного стаціонару, а найбільш тяжкі випадки, що загрожують асфіксією(удушенням) – в умовах реанімаційного відділення.
 
Специфічне лікування дифтерії, головним чином, полягає у введенні антитоксичної дифтерійної сироватки. Це дозволяє нейтралізувати вплив дифтерійного токсину.
 
Антибіотики дозволяють обмежити розмноження бактерій та скоротити тривалість носійства збудника.
 
Для попередження розповсюдження захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
 
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація  дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація  дорослих (кожні 10 років). Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії, наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.
 
В Україні вкрай низький рівень вакцинації від дифтерії та правця. За даними Центру громадського здоров’я МОЗ України, вакциновані менше 70% дітей, а рівень охоплення щепленнями серед дорослих - ще нижчий. При низьких рівнях охоплення щепленнями проти дифтерії з’являється ризик виникнення великої кількості випадків цієї інфекції. Щоб захистити себе та своїх дітей, українцям слід негайно перевірити наявність у себе необхідної кількості щеплень. У випадку неналежної імунізації необхідно отримати щеплення, яке проводиться комплексною вакциною від дифтерії та правця. За даними Федерального агентства міністерства охорони здоров'я США (CDC), вакцинація на 99% зводить захворюваність на дифтерію практично нанівець. 
 
Вакцини, як й інші медичні засоби, можуть викликати реакції, але зазвичай вони є помірними: наприклад, підвищення температури тіла, больові відчуття або набряки у місці ін’єкції. Як правило, такі помірні реакції минають за кілька днів.  
 
Якщо температура тіла дитини зростає до 38°C і вище, батьки можуть дати їй парацетамол. Якщо дитина має будь-які симптоми, які викликають занепокоєння, батькам варто звернутися за консультацією до педіатра або сімейного лікаря.
 
Серйозні реакції на вакцини зустрічаються вкрай рідко. Ризик серйозних ускладнень від захворювання, якому можна запобігти вакцинацією, є набагато вищим, ніж ризик виникнення серйозної реакції від щеплення. 
 
Дітям роблять щеплення вакциною АКДП у 2, 4 та 6 місяців. У 18 місяців проводиться ревакцинація, згодом ревакцинацію проводять у 6 років вакциною АДП, наступну у 16 років — АДП-М. 
 
Дорослі ж повинні ревакцинуватися (вакцинуватися повторно) кожні 10 років. Тобто, якщо востаннє ви робили щеплення у 16, то першу ревакцинацію слід зробити в 26 років, другу - у 36 і так далі.
 
Якщо доросла людина або дитина старша 7 років раніше не вакцинувалися від дифтерії і правця, необхідно отримати як мінімум три дози вакцини АДП-М – спочатку перша доза, через місяць – друга, через 6 місяців після другої – третя.
Завантажте наші додатки
для iOS та Android
Замовте виклик медсестри додому