Вторинні імунодефіцити – порушення імунної відповіді спричинене впливом зовнішніх факторів, що розвивається на тлі нормально генетично сформованої імунної системи. Це відрізняє їх від первинних імунодефіцитів, які є генетично детермінованими дефектами в клітинах і/або органах імунної системи. Вторинні імунодефіцити є набагато частішими за первинні, оскільки широке коло факторів може зумовлювати їх появу.
Часті причини вторинних імунодефіцитів включають:
- Інфекція, спричинена вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), з розвитком синдрому набутого імунодефіциту (СНІД)
- Променева або хімієтерапія
- Лейкоз (нерідко розвиток вторинної гіпогамаглобулінемії)
- Імуносупресивне лікування (цитостатична та цитотоксична хімієтерапія, тривала терапія глюкокортикостероїдами, абляція кісткового мозку перед трансплантацією)
- Метаболічні розлади (при цукровому діабеті, нирковій недостатності, печінковій недостатності)
- Недоїдання
- Резекція значної частини кишківника
- Відсутність селезінки (вроджена або після спленектомії) або її дисфункція (функціональна аспленія — гіпоспленізм)
- Втрата сироваткових білків (включаючи як IgG, так і альбумін) через:
- нирки при нефротичному синдромі
- шкіру при масивних опіках або дерматитах
- шлунково-кишковий (ШКТ) тракт при ентеропатії (паралельно може спостерігатися втрата лімфоцитів)
Найпоширенішою причиною імунодефіциту в світі є недоїдання, яке уражає до 50% населення в слаборозвинених країнах з обмеженим доступом до харчових ресурсів. Доведено, що білково-енергетична недостатність і дефіцит мікроелементів змінюють імунну відповідь. Нещодавно також було досягнуто прогресу у вивченні впливу дефіциту вітаміну D на збій імунної активації.
У новонароджених і людей похилого віку може бути знижена імунна відповідь порівняно зі здоровими дорослими. Це фізіологічні зміни. Під терміном «вторинний імунодефіцит» мають на увазі стійке виражене зниження кількісних і/або функціональних показників специфічних і/або неспецифічних факторів імунорезистентності. Водночас зважаючи на те, що вплив факторів частіше минає, в більшості випадків вторинні імунодефіцити є тимчасовими станами. При онкогематологічних станах як саме захворювання, так і терапія (наприклад, направлена проти Т- або В-лімфоцитів) роблять вклад в розвиток вторинного імунодефіциту. Вторинні імунодефіцити не є самостійними захворюваннями, а ускладненнями інших станів. Однак, новинкою МКХ-11 є розділ «Набуті імунодефіцити», що включає стійкі стани, які розвиваються внаслідок аутоімунного процесу, спрямованого на фактори імунітету. Такими станами є наявність антитіл до інтерферону-гамма і набутий імунодефіцит через втрату імуноглобулінів (втрата білка) через шлунково-кишковий тракт (ентеропатія з втратою білка), нирки (нефротичний синдром) або через шкіру (при тяжкому пошкодженні шкіри).
Клінічні прояви. Через те, що численні імуносупресивні фактори можуть по-різному впливати на імунну систему, провідний симптом визначатиметься ланкою ураження імунної системи нейтропенія, лімфопенія, гіпогаммаглобулінемія тощо) і глибиною ураження. Однак, інфекції є основною причиною захворюваності і смертності при більшості вторинних імунодефіцитах. Пацієнти з важким і тривалим захворюванням знаходяться в більшому ризику. Найбільш частими клінічними проявами є: діарея, пневмонія, синусити, отити, глибокі інфекції внутрішніх органів, грибкові інфекції.
Яке лікування застосовується при вторинних імунодефіцитах?
Оптимальне лікування вторинного імунодефіциту спрямоване на поліпшення стану, який до нього призвів і заходах щодо зниження ризику інфекцій. Наприклад, ВААРТ (високоактивна антиретровірусна терапія) дозволяє відновити кількість і функцію Т-лімфоцитів шляхом пригнічення вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ).
Дієта з високим вмістом середньоланцюгових тригліцеридів може зменшити втрату імуноглобулінів і лімфоцитів із шлунково-кишкового тракту при лімфагіектазії і ексудативній ентеропатії. Якщо неможливо швидко вилікувати або керувати основним захворюванням, для зменшення ризиків, зумовлених інфекціями, основним методом впливу є протимікробна терапія і/або профілактика.
Лабораторне обстеження при підозрі на вторинний імунодефіцит включає:
Дані обстеження спрямовані на визначення ланки найбільшого ураження і його глибини, дозволяє спланувати лікувальну тактику для зменшення ризику інфекцій: визначити необхідність замісної терапії, антибактеріальної, протигрибкової або противірусної терапії і профілактики.
Якщо клінічно підозрюють специфічний вторинний імунодефіцит, тестування має бути зосереджено на цьому розладі (наприклад, діабет, ВІЛ-інфекція, муковісцидоз, первинна циліарна дискінезія).
Джерела:
- Chinen J, Shearer WT. Secondary immunodeficiencies, including HIV infection. J Allergy Clin Immunol. 2010 Feb;125(2 Suppl 2):S195-203. doi: 10.1016/j.jaci.2009.08.040. Epub 2009 Dec 29. PMID: 20042227; PMCID: PMC6151868.
- Allegra A et al. Secondary Immunodeficiency in Hematological Malignancies: Focus on Multiple Myeloma and Chronic Lymphocytic Leukemia// Front. Immunol., 25 October 2021
- ICD-11 for Mortality and Morbidity Statistics (Version : 02/2022)
- https://www.aaaai.org/Tools-for-the-Public/Allergy,-Asthma-Immunology-Glossary/Secondary-Immune-Deficiency-Disease-Defined
|